Виховний захід«Багата земля талановитими людьми»

Мета: ознайомити учнів школи з техніками сучас­ного живопису, з творчістю місцевого митця; розвивати творчі здібності учнів; виховувати любов до мистецтва; прищеплювати потяг до творчості та постійного пошу­ку прекрасного; виховувати духовну культуру, естетич­ні уподобання.

Оснащення

•   Зоровий ряд: галерея картин місцевого художника та учнів школи.      

    Музичний ряд: аудіозаписи музичного супроводу.

•   Літературний ряд: афоризми про мистецтво та художників; Д. Симоненко «Чарівні олівці»;   В.Чепурко «Фарби для України», «Кольори щастя та не­вдачі».

•   Обладнання:  святково накриті столи з чаєм та солодощами.

Вища похвала художнику — це коли перед його твором забуваєш про навколишнє (Г. Лессінг).

Художник — єдина істота, для якого все навколо —одкровення (Л. Льюїсон).

Хто нічого не хоче, ні на що не сподівається і нічого не боїться, той не може бути художником (А. Чехов).

ХІД ЗАХОДУ

1-й ведучий. Добрий день, шановні гості та учні нашої школи!

2-й ведучий. Вітаємо вас на наших ми­стецьких посиденьках!

1-й ведучий. Ми сьогодні зібралися, щоб дізнатися більше про творчість нашого місцевого  художника.

2-й ведучий. Художник — це людина, яка на професійному рівні займається образотворчим та необразотворчим мистецтвом.

1-й ведучий. Марсель Ашар сказав: «Справжній художник спочатку творить для се­бе, потім — для друзів і знайомих, і лише потім — для грошей».

2-й ведучий. Мистецтво відображує реаль­не життя в своєрідній формі художніх образів. Кожне явище життя, кожний побачений предмет художник опрацьовує у своїй свідомості та пере­живаннях, збагачених творчою фантазією і профе­сійним досвідом, а потім уже подає його в образній формі. Чим вища майстерність художника, чим багатший його життєвий досвід, чим глибші його почуття та задум, тим сильнішим с вплив створе­них ним художніх образів на глядача. Сила впливу природи на людину, глибокі переживання і дум­ки, що викликає природа, створили жанр в обра­зотворчому мистецтві, який називаємо пейзажем.

Він здатний зміцнити дух людини, зробити її внутрішній світ багатшим. Твори живопису часто порівнюють із музикою, у якій окремий звук сам по собі нічого не виражає, але в гармонії з іншими звуками справляє значне враження.

1-й  ведучий

Соловейко пісню вранці заспівав,

Наш художник в руки пензля взяв.

Малювати буде день і ніч,

Щоб красива на малюнку була піч.

2-й  ведучий

Щоб довкола барви милувались,

На роботу люди щоб збирались,

Діти на уроках не барились,

Щоб добра й краси навчились.

(Учні та гості слухають «Баладу про художника».)

Один художник приїжджав

До моря на етюди.

І шторм гримів на сто октав,

І він той шторм намалював,

І дивувались люди.

Його картина обійшла

І виставки, й музеї.

Неждано слава немала

Крилом торкнулася чола,

А він – не звик до неї.

Він звик до праці і думок,

А тут, як грім із неба,

Відсіль – дзвінок, відтіль – дзвінок,

І він – майстерно на замок,

Бо скрізь бувати треба.

І він ходив, і він встигав,

Його усюди ждали.

Він мав сто сот нагальних справ,

Він щедро лаври пожинав,

А друзі – малювали.

Художник бачив, як вони

Красиво і розкруто

Ішли до тої глибини,

Сягали тої тайни,

Що він не зміг сягнути.

Він ревнував і лютував,

Він зачинявсь до ранку,

Він малював і шматував,

Він над полотнами ридав, -

Чолом – в етюдну рамку.

То був страшний, важкий урок

Відомості і слави.

Не та рука, не той мазок,

Не той розлогий плин думок,

Не той політ уяви.

Але – о диво! Відтепер,

Кумира сотворивши,

Усе сприймали як шедевр,

І так художник в шані вмер,

До старості доживши.

А невблаганний час минав

І все судив нещадно:

Лише етюд, де рокотав

Безсмертний шторм на сто октав,

Він залишив нащадкам.

(Микола Луків)

1-й ведучий. Професійне свято художника відзначають у другу неділю жовтня, одразу після дня вчителя. Як ви вважаєте чому? (Обговорення за круглим столом.) У народі говорять: «Маєш та­лант — отже, талановитий у всьому». На підтвер­дження цих слів наведемо найвідоміші прикла­ди: Леонардо да Вінчі — геніальний дослідник, інженер, художник; Тарас Григорович Шевчен­ко — художник, поет, літератор; Мікеланджело, А. Куїнджі та багато інших.

2-й ведучий. За допомогою мистецтва мож­на висловити любов до рідної землі, оспівати все, що навіки залишиться найдорожчим, і передати свої почуття іншим людям. Чи це поетичне сло­во або твір живопису — головне, щоб його твори­ли щиро, натхненно, щоб люди могли зрозуміти, який настрій, які почуття хвилювали художника, коли він писав свій твір.

1-й ведучий. Чарівна краса й багатство барв природи породила в образотворчому мисте­цтві різні види пейзажу. У російському пейзажі XIX ст. романтичні традиції відіграли важливу роль у творчості М. Воробйова та І. Айвазовського. На другу половину XIX ст. припадає розквіт ре­алістичного пейзажу, взаємопов'язаного із діяль­ністю передвижників. Тенденція до зображення перехідних станів природи, лірична насиченість є характерними для творчості О. Саврасова.

Домінує пейзаж у майстрів імпресіонізму (К. Моне, К. Піссарро, А. Сіслей), які вважали роботу на пленері обов'язковою умовою для ство­рення пейзажного образу. На межі XIX і XX ст. у пейзажі виникли декілька напрямів, що роз­вивають принципи імпресіоністичного пейзажу і водночас є антагоністичними з ними.

У мистецтві XX ст. багато майстрів намагали­ся знайти найстійкіші риси певного ландшафтно­го мотиву, очищуючи його від усього минущого. Інші за допомогою лікувальних або драматично напружених кольорів, співзвучностей підкреслю­ють внутрішню динаміку ландшафту, а інколи — його національну своєрідність. Інші під впливом художньої фотографії акцентують увагу на химер­ності та психологічній виразності мотиву. У XX ст. в Європі та Америці був поширеним індустріаль­ний пейзаж, що досить часто трактував світ техні­ки як своєрідну антиприроду (Ч. Демут, Н. Спенсер, Ч. Міллер у СІПА). Міський пейзаж футу­ристів і експресіоністів часто набуває загострено агресивного або відчуженого вигляду, проник-нутий настроями трагічної безвиході або жалю.

Український живопис останньої третини XIX — поч. XX ст. у своєму розвитку зважав на досягнення національних митців попередньої доби і передусім — на творчість Шевченка, з іме­нем якого пов'язане ставлення й утвердження ре­алізму.

2-й ведучий. Найближче мені до душі укра­їнський живопис останньої третини XIX — почат­ку XX ст., зокрема пейзажі С. Світославського, П. Шевченка, С. Васильківського, М. Мурашка.

У середині 1880-х рр. український пейзаж­ний живопис збагатився полотнами талановитих митців, з-поміж яких одне з найпочесшших місць належить С. Світославському (1857—1931). Вну­трішній вигляд селянського двору, глуха вулиця провінційного містечка, тихий закуток передмі­стя — такими були сюжети багатьох живописних полотен цього майстра. Надалі пейзажі худож­ника набувають дедалі відчутнішого соціально­го звучання, про що свідчать, зокрема картини «Вулиця повітового міста» та «Миргород». Одним з найулюбленіших його мотивів було зображення київських передмість, що він майстерно розро­бив, зокрема, у картинах «Зима. Околиця Києва» та «Околиця Києва. Літо».

Видатним майстром пейзажу був і сучасник С. Світославського П. Левченко (1856—1917). Він також любив зображувати прості невибагливі сю­жети: глухі куточки сіл і провінційних містечок, похилені хати, старі вітряки. У своїх картинах і етюдах («Стара хата», «Блакитна хата», «Опів­дні. Хата») П. Левченко успішно розв'язує склад­ні завдання, зокрема пов'язані із сонячним освіт­ленням, з чим не завжди могли впоратися навіть найвидатніші пейзажисти.

Ми також маємо свого відомогот пейзажиста – це Микола Степанович Главчев.

        3-й ведучий. Хоча вже досить багато років Микола Степанович не живе в Нестерівцях, проте завжди, коли випадала вільна хвилина, відвідував своє рідне село.

    Народився Микола Степанович 24 серпня 1927 року в нашому селі. Дитячі та юнацькі роки майбутнього митця пройшли у часи складних випробувань в Україні. Важкі роки голодомору 1932-1933р.р. Микола Степанович згадує зі сльозами на очах. Йому, шестирічному хлоп’яті, теж довелося голодувати. Мама не випускала його  самого на вулицю, боялася, щоб не з’їли, бо в селі були такі випадки.  Від голоду помер його дідусь, за ним пішла на той світ і бабуся.

       4-й ведучий. Справжнє прізвище Миколи Степановича – Глевич, яке він з невідомих причин змінив у студентські  роки на Главчев.

   Перші кроки до малювання Микола ще зробив в дитинстві.  Певно,сама природа, яка оточувала хлопця, і спонукала його взятися за олівець, а потім за пензель.Коли став ходити до Нестеровецької неповної середньої школи, то найбільше йому подобалося нишком малювати на уроках математики, за що йому нераз перепадало. Та й батько Миколи Степановича, Степан Стратонович теж був майстром на всі руки. Працюючи ковалем, виготовляв такі «затійливі» огорожі, ворота, що любо було дивитися. Але війна забрала його в свою чорну прірву, він зник безвісти десь під Уманню. Отой страшний солдатський трикутник з жорстоким вироком довго зберігався в хаті Глевичів.

   Залишилася одинока мати Євдокія Федорівна із 14-річним сином, яка щод-

нини оплакувала свою гірку вдовину долю, побиваючись за чоловіком і вимолюючи в Бога гарної долі єдиному сину.

       3-й ведучий. У 1944 році радянські війська звільнили Нестерівці від німецько-фашистських загарбників. Ровесники Миколи Степановича мріяли стати військовими, моряками, льотчиками, щоб захищати рідну Батьківщину від ненависного ворога. І у Миколи Глевича була заповітна мрія – стати моряком. За мрією він їде до теплого Чорного моря в м. Одесу, вступає в морехідне училище. Якось в училищі професійний художник оформляв портретну галерею відомих мореплавців. Миколі Степановичу було наказано йому допомагати. Майбутнього мореплавця ця робота зацікавила, і він пішов на відчайдушний крок - самостійно написав декілька портретів.

       4-й ведучий.  Після 1-го курсу, в травні 1945р., курсант Микола Главчев їде до м. Миколаєва на практику, яку проходив на великому судні – ходив по Кавказькій лінії до міста Поті. В кінці травня 1945 року моряки розстрілювали міни, якими Чорне море було нашпиговане, немов оселедцями. Якось йшли до Миколаївського порту, Главчев саме стояв у кочегарці на вахті, то йому ошпарило ногу, після чого потрапив у госпіталь.

    Саме тут, у госпіталі, Микола Степанович почав багато та з натхненням малювати. Повернувшись в морське училище після довготривалого лікування, він показав свої роботи директору училища. Подивившись малюнки, директор порадив юнаку вступати до художнього училища. Так було зроблено вибір: 

Микола Степанович вступає до Одеського художнього професійно-технічного училища ім. Митрофана Грекова.

    1948 року М.С.Главчев закінчує художнє училище, здобуває  професію альфрейщик-живописець і за направленням їде до Миколаєва, де живе і працює.

Перегляд картин художника.

1-й ведучий. Ми вдячні вам, наші шанов­ні гості! Наостанок пропонуємо прослухати пі­сню «На щастя, на долю» (Н.Бучинська).